Могутній дуб прокинувшись від сну
Поскрипував гілками постаречі
І невеличку вгледівши сосну
Кіптарик з листя кинув їй на плечі:
" Бо ж холодно, вона ж зовсім мала
Роки не вийшли, то ще не дівує
За літо, бач як, швидко підросла,
А там , за лісом , вже й зима вершує.
А хто ж її зголубить, прихистить,
Як гірко в світі жити сиротою."...
Сльоза смолою в гілочках бринить,
А поруч сосни звалені горою.
Десь серед них лежать її батьки
Їм літ ще б двісті в небо упиратись,
А в темну ніч запалювать зірки,
І в білі шати в зимку убиратись.
Лежать на звалищі німі хребти,
Понищені жорстокою рукою.
А дуб старий схилившись до сосни:
"Рости ,- сказав :"Не бійся я з тобою"
Дякую
