(із циклу один за двох)
І
Коли гортаю сторінки
забутої моєї казки,
написаної від руки,
зринають мрії, і роки,
і перемоги, і поразки.
І не один старий курсив
записую у свій пасив...
малюю тіні на екрані
і думаю, що й це кохання
було ілюзією див.
ІІ
« до неї»
– Я до тебе іду... оновив
реноме. І усім признаюся, –
ти явилась поету зі снив.
Це не диво. Я тільки-но вчуся.
Є у цьому таємний мотив.
Ти не каєшся, я не сміюся –
ти боїшся, що я полюбив,
ну, а я – полюбити боюся.
Обираю героїв моїх
із трагедії тої, де мила,
признається одна за усіх,
що за муки його полюбила,
ну, а він її аж до могили
за її співчування до них.
ІІІ
« і вона до нього»
– Фантазії немає меж...
я закриваю цю сторінку.
Читай моє. Я можу теж
тобі поставити оцінку.
Єлейні арії твої
не заслуговують «відмінно»...
Не забуваймо рубаї
Хайяма... а читаймо Ліну.
Це ідеал усіх жінок.
Люблю її пейзажі сині
і дні, о... дні її осінні...
А твій сонет – мені урок...
Та не один його рядок
ще догорає у каміні.
