У страху є очі великі
Й холодні липкії нитки
Сплітають дрімучі клубки
В закутки глибоко забиті.
Гойдається маревом тінь,
У сутінках пам’яті тихо,
Торкається серць наших лихо,
Ховаючись в снах поколінь.
Блукаєш навпомацки в мріях,
Шукаєш опори твердої,
Хто б струни душі заспокоїв
В сумбурних століття подіях.
Здавалось, що ось уже скоро
Тунелю кінець ген видніє
Й пітьма наче знову світліє,
І ніби здолав ти цю гору.
Та марно шукати рятунків,
Бігти також вже даремно,
В душі зрозумів достеменно -
Не варто чекати дарунків.
Від долі нікуди не дітись
І страху великії очі
Являють картини що ночі,
З якими ти мусиш зустрітись.
Ось знову холодні нитки
Вплітаються в рани душевні,
Зшивають до купи так ревно
Пробиті наскрізно дірки.
