О, Боже мій (Тебе моїм
Дозволь назвати у гріхах),
Душа тремка йде у Твій дім,
Бо віра у Твоїх руках.
Не тільки за минулим жаль –
Майбутнє теж мене страшить,
І поки ця в мені печаль, –
Як у вигнанні буду жить.
Сказать не можу: «Віри зов
З любов’ю вів мене в житті»;
В Тобі вся сила і любов;
О, не залиш у самоті!
Я знаю – все моє Тобі;
О, віру в серці розбуди!
Спаситель будь, мене злюби,
В Твоє блаженство поведи.
Anne Brontë
A Prayer
My God (oh, let me call Thee mine,
Weak, wretched sinner though I be),
My trembling soul would fain be Thine;
My feeble faith still clings to Thee.
Not only for the Past I grieve,
The Future fills me with dismay;
Unless Thou hasten to relieve,
Thy suppliant is a castaway.
I cannot say my faith is strong,
I dare not hope my love is great;
But strength and love to Thee belong;
Oh, do not leave me desolate!
I know I owe my all to Thee;
Oh, take the heart I cannot give!
Do Thou my strength - my Saviour be,
And make me to Thy glory live.