В мого котика носик із запахом неба,
сонце духмяними барвами гріє.
Чай із ромашки вбирає те,
чого не треба,
І ти знаєш,
південні змії залітають у заховані мрії.
Кульки, як спогади,
між зірками зникають,
Холодні трамваї торкаються
заспаних станцій.
Ми прості блукачі,
що справедливість шукають.
Адже слово існує без рамок,
ґратів й дистанцій.
Залишатись оригіналом,
й навчитись правильно чути,
ми ж бо звичні життям,
вибираючи власну потребу.
Скільки б часу не зникло,
головне не забути,
що в мого котика носик
із запахом вільного неба.
🐈
