Якби я знав, коли ти спиш —
куди ідуть твої думки,
де гинуть, пропадають, в‘язнуть,
народжуються, мерзнуть, гаснуть,
ростуть, старіють, потерпають
від лісових пожеж під Сєвєродонецьком,
від закарпатських повеней,
зігріті променями Прип‘яті
чи сонячними іскрами на триплексі
згорілої армійської машини
десь між Дебальцевим і Вуглегірськом,
сплять стомлені плацкартною поїздкою,
перебирають пальцями пожовкле листя,
спішуються з бойових машин, почувши вистріли,
з корінням вивертають лісосмуги,
повторюють помилки вдруге.
Я міг би пошепки спитати,
де відлітають сни, думки?
Лишаються в твоїй кімнаті?
Отарами втікають крізь шибки?
Я запитав би, правда.
Але не змушу вогонь згаснути,
Не перерию квадрати фугасними,
Не висушу вулиці, не освітлю світ,
Не виверну все навиворіт.
Запитав би щоб погасити, перерити, висушити, вивернути, вивести.
Витерпів би. Вистояв.
Але ти завжди
спиш в іншому місці,
іншому місті. І я не дізнаюся,
думки твої в Прип‘яті,
в плацкартній поїздці,
у повені втоплені,
втомлені боєм,
вином напоєні,
дихають глибоко, заспокоєно.
Запитав би, повір.
Якби ти була поряд.
01.06.2021
ID:
915672
ТИП: Поезія
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Вірш
ТЕМАТИКА: Філософська лірика
дата надходження: 02.06.2021 14:57:26
© дата внесення змiн: 02.06.2021 19:10:38
автор: Роман Глєбов
Вкажіть причину вашої скарги
|
