сережки на вухах моєї сусідки
у переповненому літаку
що летить до Африки
нагадують барельєфи
довжелезні історії
виростають з них
крізь масивні дорогі заліззя
відтягуючи мочки вух донизу
до центру всесвіту
де живе любов
каміння виблискує
на всі кольори почуттів
від золота до олова
гравійовані жінки та чоловіки
торкаються одне одного
трикутниками і квадратами
у гіпертрофованих позиціях
біля мене зовсім не жінка
а прадавня богиня
охоронниця стихій
добра і безжальна
у своїй всемогутності
її ластовинна шкіра має відблиск епох
а ніздрі що роздуваються
в такт жувальним рефлексам
видихають саме життя
перед тим у невеличкому кафе на вулиці клері
моя любов по-дитячому тулилася до мене
і просила ніколи не покидати її
