Я розпізнав красу - вона у мріях.
Я розпізнав життя - воно у жертвах.
Я розпізнав себе - я ідеальний,
Хоча й лише у деяких моментах.
Я всіх люблю, а більше ненавиджу.
Я знаю, що доречно, а що ні.
Коли весь світ плекає дивовижу,
Ви ж наче раки у річковім дні.
Шукаєте, де краще сісти,
Де покусати, де набити черев.
А я зродився там, де я зродився.
І вас мені був напророчив дерев.
Тупий, старий, дурний неначе простір.
Він знав, що буть розумними не ваше.
Тож обертатиме вас у кору
Й відозве всіх нічтоже ся сумняше.
Агов, брати, вас кличуть в світ звитяги.
Ви ж народились у чудовий час,
Коли є сила більша за кохання,
Коли ви помолились вже в останнє,
Коли немає в долі вже прохання,
А ви живі і є живий наказ.
Наказ не зволікати й не тужити.
Наказ забути про своє єство,
Але Вітчизні файно послужити,
Кричати, вмерти, жити до того.
Як прийде розуміння, прийде спокій,
Прийде руда красуня розсмішити.
Ти руку на чоло її положиш
Й дозволиш замість себе засурмити.
