|
Дія 1.
- Скільки коштує цей гаманець?
- 2000 драгвин, - гордо піднявши рило вгору, відповів Чорний,
- Та ну тебе. Ти ж, ці гроші відкладав місяця три, якщо не більше?..
- Тут ти не правий, Руді, - похитуючи рилом, проказав Чорний, - всього лише одна зарплата, проте... сам бачиш, річ вартує своїх грошей.
- Цяця, а не гаманець, - добавив Руді.
Опісля цих слів Чорний перекрутив на ратиці гаманець і показав бірку. На подовгуватій етикетці красувався надпис «hoofmade» і схематичний значок із символом людини.
- Усе зроблено під індивідуальне замовлення клієнта, - продовжував пояснювати Чорний. - От ти тільки уяви. Приходжу я в салон і з свином розробляю на замовлення модель гаманця.
Креслю все, що хочу. Схематично показую, де має бути отвір під монети, а де буде вся додаткова інформація з іменем та адресою власника.
- Класна річ. Проте я б боявся таку втрати. Я навіть не знаю, чи ще в цьому світі є багато порядних свинів, які б повернули тобі таку знахідку. Сам чудово розумієш, що свиней таки більше розвелося, ніж свинів. Чи не так?
- Ой, навіть не кажи. Багатьом таки далеко до нас. Не всі ж працюють так високо, як ми.
Походжаючи поміж рядами, пан Чорторий спинився біля столу Чорного і зробив йому зауваження за розмови в робочий час.
- Високі працівники, невже вам немає чим зайнятися? Можливо, ще докинути роботи. Замало паперів для ваших високостей?
- Та ні. Усе гаразд. Вибачте, я цей... Запитував в свина Рудінського формулу для розрахунку.
- Ну-ну, знаю я ваші формули. Високі формули опісля вихідних. Напевно, вчора хавальники позаливали в пабі «Хміль», а сьогодні історіями ділитеся, як свинок кадрили. Сам був, як ви, молодий і ледь кучерявий, ото були часи…Кхи-кхи.
Але зараз мова не про те, так що пащі на замок і до роботи.
- Слухаюсь, свине Чорторий.
Як тільки Чорторий відійшов від Чорного, той одразу ж взяв гаманець і переклав його із задньої кишені в бокову, застібнувши при цьому защіпку на паску.
Дія. 2.Їдальна
В їдальні Чорний продовжував показувати всім свинам свій гаманець.
Робітники скоса поглядали на гаманець товариша і в такт кивали рильцями.
За одним столом сиділи вже відомі нам свини Чорний та Руді, проте тепер до них приєдналися ще Дикозір та Сірко.
- Зовсім не жалію, що стільки відвалив за цей товар. Мабуть, цілу людину перешматували.
- Та ну, тут ти собі вже лестиш. Скільки там тої шкіри. Ну максимум відрізали руку, от і все. Добавив Дикозір.
- Та не говори дурниць, - відповів на цей випад Чорний. – Звідки тобі знати, що тій клятій людині відрізали?
- У мене брат на заводі працює. Він якось мені розповідав, як вони під ніж людиськ впускають. Недоречно ж всю тушу молотити. Якщо замовлень мало, то частково ріжуть.
- Можливо, і є в твоїх словах логіка, Дикозоре, а що нам з того? Ціна ж на виріб не впливає, але якість таки добротна.
- Якість – це також річ відносна. Ми ж не зможемо так просто зрозуміти, з якого саме місця той виріз шкіри. А тут я думаю всі погодяться, що людська шкіра має певні категорії. От в нашого шефа салон оббитий якісним матеріалом, хіба ні?
- Ну нам до такої машини ще довго спини гнути. Наразі хіба задовольнитися гаманцями й можемо.
- Та й не кажи. Свята правда.
Після короткої паузи Чорний знову взяв ініціативу в свої ратиці й перевів мову про свинобуси.
- Між іншим, кажуть, що плату за проїзд вкотре підвищать. Було 5 драгвин, а стане 7.
- Ну, а що тобі до тих 2 драгвин, з такого гаманця є ж що витягнути,- захихотав Сірко.
- От мовчав і ціни тобі не було, - промовив Чорний. – Про гаманець тобі не подобалось, зразу було видно мордою кривив, про свинобуси знову не зайшло. Вічно все тобі не так.
- Та що з твоїм почуттям гумору, я ж жартую, Чорний. Все гаразд. Додому ж одним свинобусом всі їдемо. Чи ти вже собі авто прикупив?
- Ще ні, але... я працюю над цим.
- Ну так, ти працюєш, а ми байдики б’єм.
Дія 3.Свинобус.
Опісля роботи Чорний, Рудий та Сірко. Разом побігли на свинобус під номером три.
Привітавшись з водієм, сіли на вільні місця та передали драгвини за проїзд.
- Сьогодні ще по п’ять. Прокричав з місця водій. Завтра вже по сім, зате з вітерцем помчимо…
- Знаємо ми цей вітерець. Тут з кожної щілини вже давненько дує,– промовив хтось із салону.
- А шо я можу зробити, то все до керівництво ціни вверх піднімає. Мені від того ні холодно, ні тепло, все та ж зарплата, що й була.
- Ага, ніби у нас інша, – викрикнув хтось із салону.
Чорний не мав бажання дискутувати з водієм. Він просто втупився поглядом у вікно й розглядав припарковані на стоянці машини. Ех, було б круто мати свою «Зміюку» чи, можливо, «Бобра». Звісно, це середнячок, але наразі хоча б так, а далі на щось краще підзбирається.
Роздумуючи про автопром, Чорний ледь не проїхав свою зупинку, добре, що його штовхнув Руді, який якраз збирався виходити.
- До завтра!
- І тобі вдалої ночі, Руді, - промовив Сірий.
- Хрю, старий, тримайся!
Ну що, буду і я пробиратися, дозволь Сірий, а то свинів тут, як в консервній банці жолудів.
Практично біля виходу він відчув поштовх у спину. Вискочивши з свинобуса, Чорний одразу поліз ратицею в кишеню. Зрозумівши, що його гаманець поцупили, він почав кричати і бити по свинобусу, проте було пізно.
Через велику кількость свинів в салоні водій не зауважив, що з надвору хтось тараторить ратицею. Назагал відчути звук ударів було не просто, оскільки старий свинобус давно кахикав, як стара вмираюча людиняка..
Дія 4. День без
Наступного дня Чорний вже не тішився своїм гаманцем. Він чудово розумів, що гаманець не загублений, а поцуплений, тому очікувати чуда недоречно.
Відпрацювавши чергову зміну Чорний роздумував, як йому перебитися на ті декілька драгвин, які в нього залишилися. Практично усі кошти були в його новому гаманці. Не пустим ж носити гаманець!
У своєму лігві він знайшов лише 208 драгвин, теоретично цього б мало вистачити на проїзд на роботу й назад.
Питання харчування відпало саме собою. За дві драгвини, які йому залишилися, ситим не будеш. Прийдеться перебиватися тим, що є: обідатиме, снідатиме й вечерятиме одним прийомом їжі на роботі.
Звісно, можна було б позичити, але опісля своєї покупки йому не хотілося падати рилом в болото.
Хвилини роздумів порушив дзвінок.
Чорний натиснув на кнопку та хрюкнув.
- Хрю.
- Хрю, можете називати мене сви Пахуча. Мені потрібний свин Чорний.
- Це я… Уважно слухаю, вас.
- У дворі граючись, мій свинчик знайшов гаманець із вашими координатами. Хоч він порожній, проте гаманець – це цінна річ, тому я б залюбки повернула вам його за символічну винагороду, допустимо, за драгвин так 500.
- Пані сви Пахуча. На жаль, у мене вкрали усі драгвини. Я ледь зводжу кінці з кінцями, а тут ви ще маєте со…
Усе що було після цього сказано Чорним кануло в тиші його лігва.
Ввічлива пані негречно кинула слухавку, залишивши Чорного в холодному лігві сам на сам із своєю бідою.
Опісля цієї пригоди Чорний більше ніколи не купляв гаманці та не носив усі кошти із собою. Він виніс тільки йому відомий урок. А так, як ми не в школі, то залишимо висновки на потім іншім свинам та свинкам, а нам людям до того діла зась. Головне не стати чужим гаманцем, чи не так?!
©Богдан Кухта
2021
ID:
920140
ТИП: Поезія СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний ВИД ТВОРУ: Вірш ТЕМАТИКА: Філософська лірика дата надходження: 21.07.2021 21:01:22
© дата внесення змiн: 08.08.2023 19:23:45
автор: Kukhta Bohdan
Вкажіть причину вашої скарги
|