Дванадцята ночі: багряна троянда в руці,
два джокери: чорного стримує права п'ята,
зім'ятий червоний затиснутий у кулаці -
між другим і третім пальцями - наче мета,
яку хтось зловив, поки з сміхом тікала у сни,
і взяв настанову досягнення (хоч би й у чорта),
яку виглядав і чекав біля вікон з весни,
вона ж пропадала, мов тінь - недосяжна і горда,
яку вже тримає із передчуттям на вустах,
де перший рум'янець в жагучих серпневих обіймах,
а відблиски сонця танцюють на жовтих квітках,
де видно її: улюблену, сонячну, мрійну...
Дванадцята ночі - добитий годинником день,
і перехрестя спалахує криком нечистих,
з троянди летять пелюстки від бісівських знамень,
з землі повстає сірий демон у хвилях вогнистих:
- Хто зважився кликати духа людської пітьми?
Хто з смертних насмілився звати маркіза нікчемних?
Того, хто будує престол чавуном і кістьми,
а потрух мерзотників звісив на мурах підземних!
Це ти? Не тремти, якщо сам мене з пекла дістав!
А чорного джокера варто тримати міцніше -
зійшов повний місяць і час на угоду настав.
Що хочеш за душу? Кажи! Тільки чітко й скоріше
Стоїть, наче стовп і мовчить, стікає страх із чола:
- Я, власне... Мені б...
- Та кажи вже! Хто вибрана краля?
-Мені б помідорку!.. Бо рання "Ірина" зросла,
а й досі немає плодів...
- Я демон провалля...
Господар овець, що зчорніли немов гематит,
в содомських безкраїх руїнах я дикий володар,
як стукну копитом - орда прогорить в антрацит.
Ти просиш від власника пекла якісь помідори?..
- Мені б помідорку!.. На зиму заквашу собі,
сусідам врожай покажу - якщо можна зробіть,
щоб завжди цвіли! І щоб сотнями їх на стеблі!
То як же, домовимось з вами?.. А душу - беріть
Оце так фінальчик 
