Пора прощання, світла Персефоно!
Сивіє день, безлюдніють шляхи,
стихають звуки, пристрасті, птахи.
І "стерео" ось-ось - безжальним "моно"...
Сніги, русява дівчинко, сніги
такі укриють світ - тугі і стерплі! -
Чи сон, чи смерть? Не розгадати суть -
бо вірні квіти - похололі стебла,
уже байдужі до цілунків Феба -
услід тобі за Стіксом проростуть.
Та поки сад мій не вдягнувся в сіре,
і стиглим виноградом пахне вись,
на згадку - найтепліший падолист...
Пресвітла діво, викрадена мріє...
Я знов не вірю - вірю і не вірю! -
що стрінемось... Ще стрінемось колись
