МОЄМУ РІДНОМУ ПЛЕМІННИКУ ПРИСВ'ЯЧУЮ.
За хмарами, в безмежній висоті,
Куди пташина не літає,
Душа твоя у гордій самоті
Над нами смертними витає.
Тремтить від холоду і пустоти,
То з'явиться, то поринає,
Бо ж не боїться висоти,
Бо страху взагалі не має.
Все залишилось ,як в глибокім сні-
Кохання ,мрії і не пройдені дороги,
Холодні ночі і гарячі дні -
Ніяк не повернуть, не має змоги.
А там де море, ліс, земля,
Де дощ і сонце вранці сходить,
Де рідних згадує сім'я,
Де хліб рясний на полі родить-
Тебе, кровиночко, немає,
Лиш туга в серці рідних бродить.
І чим не радує життя,
Бо ж на землі воно триває,
У тебе вічне небуття
І в серці радості немає.
