Примружені очі, голодний погляд -
Важкими чобітьми ступає цар Голод.
Нікого й ніколи немає поряд,
Якесь зачароване дідькове коло.
Цар Голод похмурий, не знає він ласки,
Мітлою червоною все загрібає.
Зубами скрегоче, аж чується ляскіт,
Між жорнами тими зерно просипає.
Спадає колосся під ноги цареві,
Десь п'ять колосків загубилось.
Здригнулась земля в тому дикому реві:
Не здатні тирани на милість.
Зернина, що впала, вчепилась у землю,
Нахабно й натужно, що було сил.
Цар Голод всміхнувся, поплентавши в Кремль,
Й залишив по собі мільйони могил.
27 листопада 2021 року
