Усміхнись хоча б на мить, хай твої засяють очі!
Як мені без тебе жить, відрізняти день від ночі?
Як бороти ту стихію, що веде лишень назад?
Тихо знов плекаю мрію: повернутись в листопад.
Із-за ґрат бетонних в небо утопити б погляд свій,
І дістатись б так до тебе, обійми мене мерщій.
Заведи кудись за обрій, де закінчилась зима.
Ти, мов сонце: тепла й добра. Я — то холод і пітьма.
Подивись, як крій небесний все звивається від хмар.
Погляд твій такий чудесний, а уста цвітуть, мов жар.
Дивні ритми линуть з серця і щось кличе йти вперед.
Ти закохано смієшся — мій улюблений портрет.
01.12.2021
Стаськів М. А.
