Лише раз всього на тиждень він буває справді ніжним — прикрий час.
Чом так важко стати ближнім? Твої очі дивовижні — стій в анфас.
Бачу знов минає світло. Пролітає непомітно. Йде повз нас.
Виглядаю жалюгідно, бо не спав, ти далі квітнеш й без прикрас.
Не залишай. Не відпускай. Не засинай. Не затихай.
Страх дурний боятись тиші чи, що ти мене залишиш з нею сам на сам.
Пишу знов, диктують з висі чи хтось хмарами колише — вітру Храм.
Зупини мене до втечі, заховай всі мої речі, будь, немов стіна.
Все звалилося на плечі, груди рве від порожнечі, йду до дна.
Не залишай. Не відпускай. Не засинай. Не затихай.
05.12.2021
Стаськів М. А.
