вона вся блищить, мов полив'яна чашка.
спина її – мов блакитна спина акули.
хода її – хода молодого мамута,
що йде, немов пливе засніженою саваною.
а так, загалом – їй личить
її ебонітова шкіра.
чому ж вона зітхає час від часу?
раз-по-раз, дітки, плаче, аж квилить.
це через те, мої маленькі, що її
присвячено якомусь kongo sun.
її голова подібна до молота,
що забуто лежить під хазяйською лавкою.
– так, як лежить і торішнє листя
в саду навесні, вже пробите травою подекуди.
– ні: як тріпоче на вітрі перше весняне листя;
як тріпоче і ніжне вухо в молодого амбітного мамута,
коли той навесні озирає безмежну тундру:
о, настає глобальне потепління.
я можу все покинути неприбраним, як є.
тут кості предків, тут моє коріння,
та предкам – спочивати,
а майбуття – моє
sanctified, t.rex
https://www.youtube.com/watch?v=vaSX7sAOPqI