U_U_U_U//_U_U_U
U_U_U_U//_U_U_U;
aabb;
Гнию живцем я нині,
квіткою ти стала,
В мені убивчий спогад,
наче гостре жало,
А ти і не згадала
в добрую годину,
Йяких тепер багато,
про живу людину,
Що вбила ти колися
словом тихим лютим
І мкнула шляхом далі
з усміхом несмутним.
Розбита доля ниє,
крики чути болю,
Та повз ідеш спокійно
знищених тобою;
Натура бридом віє,
хоч обличчя ніжне,
І, все ж, я радий буду
не побачить більше
Твого лихого ока
у житті своєму,
Нехай назвав сестрою
і чекав взаєму.
Розквітну незабаром,
наче літня ружа,
Тобі судилось зникнуть
у брудних калюжах,
Адже розплата швидко
і дарунки долі
Людей наздоганяють
в світі цім просторім,
Одначе я згадаю
про нещасну діву,
Здобувши цінне щастя
у свою хвилину.
