Лиш інколи в житті ми розуміємо ціну мовчання
Коли так легко розірвати все що дорого для нас
Втрачають сенс слова, зізнання і душі прохання
І зайве слово знов стирає затишок, красу прикрас
Так просто у словах сказати зайве те, що змусить
Нас переглянути відношення до тих думок важливих
Які не хочеться нам згадувать, але все знову просить
Давай, давай скажи – емоцій забажали ще бурхливих
Не варто йти вперед коли так просять зупинитись
Невже так важко стриматись? Невже потрібно йти?
І не зважати на прохання лиш собою б похвалитись
Так не можливо середину спокою ніколи нам знайти
Мовчання не спотворює бажання стримати думок
Не привід це ламати на шматки усе що будували
Але простіше інколи закрити очі та звести курок
А після лиш сказати ніби наслідки нас здивували
У кожного є те чого чіпати не потрібно, колупати
І не завжди потрібно знати те що іншим так болить
Але так муляє дізнавшись, ще раз знову нагадати
До того часу поки власне нам не вдасться спопелить
Тримаємось своїх думок і важко часом зрозуміти
Що навіть в почуттів які створили теж минає час
Якщо в чужих копатись, власні можна розгубити
І насолодою у сказаних словах розбитись водночас
Мовчання інколи говорить лиш, що мабуть досить
Потрібно жити тим, що нас єднає і ні як не навпаки
Але бажання доказати правоту свою все тільки рушить
І потім залишаємся ми на одинці лиш ми і лиш думки
14.10.2022 (Яресько Я.М).