2 5 3⠀⠀Листопад
⠀
Вколихали дерева нудьга й листопадна сльота,
Скільки руки не грій, та потерплість до вуст підступа
Тьмяно, мутно, неясно і холодно, як не фарбуй,
Це було льотне золото, - кинь весь цей бруд, не шкодуй.
⠀
Вколихало дерева - де липа, де ясен, де дуб,
Хто ще вірить настирно - наївний, дурний життєлюб.
Лиш хіба-що за тим підеш, слиною вмившися знов,
Хто ліхтариком світить. Я видний. За мною, агов!
⠀
Вколихало, хитає вночі електричка вагон, -
" Ось тобі народжу я сестричку та кину в огонь,
Як вціліє, міцною постане, а ні, то й забудь,
Ми залізні є ліпші, ніж люди, - нам передбачена путь"
⠀
Колихає автобус намистинки сяйні дощу,
І ніхто не стрічається - тільки пітьми й досхочу.
Ось, хіба-що ліхтарика зіркою слабо мигнем,
Зігріваючи руки над тусклим, холодним вогнем.
⠀
Вколихало дерева - де липа, де ясен, де дуб,
Я селери куплю і тобі наварю слушний суп,
Ні двора, ні вогню, мокротеча ніяк не мине,
Ти діждеся, діждеся, діждеся, діждеся мене?
⠀
Пересядь з електрички в автобус - нічну порожню,
Я стрічаю тебе, німоті вперто опір чиню,
Суп кипить, електричка гуде й уїжджає в пітьму,
Появись поскоріш, не барись, я тебе обніму.
⠀
Я не знаю тебе, та сьогодні буде - люблю,
Хай безмовність до вуст підступа , я її розтоплю,
Дуй на ложку, бо сльози поллються, ошпариш як ріт,
Мій ліхтарик горить. Запали свій ліхтарик. Привіт.
⠀
І хитає, хитає, хитає дерева вночі.
Якось легшає, леншає, легшає. Плач, не мовчи.
⠀
Авторка Alja Khajtlina
Переклад Yurii Shybynskyi
ОРИГІНАЛ
253: ноябрь
Укачало деревья, не май, но одна маета,
Сколько руки ни грей, подступает к губам немота,
Это мутно, неясно и холодно, сколько ни крась.
Это было летучее золото, брось эту грязь.
Укачало деревья - где липа, где ясень, где дуб,
Тот кто всё ещё верит, тот слишком наивен и глуп,
Разве только за тем и пойдёшь, умываясь слюной,
Кто фонариком светит. Я виден. Ты будешь со мной?
Укачало, качает в ночи электричка вагон:
"Я рожу тебе скоро сестричку и брошу в огонь,
Если выживет - крепкая будет, а нет - ни о чём,
Мы, железные, лучше, чем люди, нам путь предречён".
И автобус качает блестящие бусы дождя,
И никто никого не встречает, во тьму уходя,
Разве только фонарика звёздочкой слабо мигнём,
Согревая ладони над тусклым холодным огнём.
Укачало деревья - где липа, где ясень, где дуб,
Я куплю сельдерея - сварю тебе правильный суп,
Поливает дождём, и нигде ни двора, ни огня.
Ты дождёшься, дождёшься, дождёшься, дождёшься меня?
Пересядь с электрички в автобус холодный пустой,
Я встречаю тебя, я упрямо борюсь с немотой,
Суп кипит, электричка гудит, уезжая во тьму.
Приходи поскорей, приходи, я тебя обниму.
Я не знаю тебя, но сегодня пусть будет люблю,
Подступает к губам немота, я её растоплю,
Дуй на ложку - ошпаришься если, так будешь реветь.
Мой фонарик горит. Зажигай свой фонарик. Привет.
И качает, качает, качает деревья в ночи.
И легчает, легчает, легчает. Поплачь, не молчи.
ID:
965011
ТИП: Поезія
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Вірш
ТЕМАТИКА: Філософська лірика
дата надходження: 07.11.2022 22:41:43
© дата внесення змiн: 07.11.2022 22:41:43
автор: Юрій Шибинський
Вкажіть причину вашої скарги
|
