За столиком столичної кавʼярні
Зустрілись друзі якось під обід
І зовні були голені та гарні,
Я їх розмову слухав як сусід.
У час війни, в часи страшної скрути -
Коли москаль підступно убива,
А ці вгодовані та нарвані манкурти
Тим “язиком” паплюжили слова:
... какая мова? Кто єйо прідумал?
Зачем єйо нас заставляют ізучать?
Я слухав їх і так було то сумно -
Чи варто на те часу витрачать?
Одного звали прізвищем Щербина,
У другого Петренки всі в роду
То є тупа і недопорана скотина...
Я думав, що устану і піду,
Але не стримався, пробачте, так буває
Хай їх батькам гикається в віки
Якщо манкурт — коріння він не має,
То як на дереві сухі бува гілки.
Сухі бо мертві. Стовбур їх тримає.
Хазяїну їх треба обрізать,
Або ж хай буревій усі зламає
На дрова лиш і варто попилять.
Манкурти небезпечні і токсичні
Вони несуть хворобу у собі -
Як омела, яка зелена й в січні
Зʼїдає, перетворює в рабів.
Що їм сказав?
Сказав: Що ті манкурти,
Вони ще гірші клятих москалів ...
Сухі гілки...
Живі ходячі трупи -
Нема для них у мене добрих слів.
То є короста України роду
Немає гідності в свиней — є тільки хлів!
Як у рабів немає честі зроду
А їх язик — щоб їсти...
Не для слів.
