“Как будто я это буду помнить
Из смерти, которой нет"
Віра Полозкова
Бузок за вікном очікує,
Лише мить
Лишилася до весни.
А хмари пливуть,
Як тисячі років назад,
Наче немає війни.
Немає ні крові,
ні страху, ні вибухів,
Ані виття сирен
Ні дитячого крику,
ні надсадного стогону
Ані поколотих вен.
Сонце — живе.
Воно світить і гріє віками
І не згасає
Мариться —
ось вона тут же, у нас
Справжня філія раю.
А там... у небі ...
На перехрестях
Комет, метеорів, зірок
Погляд зустрівся з поглядом...
Крок...
Іще один крок...
Я уявляю всіх нас,
Що дивляться в небо
Знаю, що не сама...
Сміюся і плачу,
І...вириваюся з пазурів
Смерті, якої нема.
