Не знала я тоді ще
Що почався вже шлях до тебе,
У ріках сліз. У плутаних стежках,
У гіркоті болю
Тільки біль міг розрізати серце так,щоби відкрилися океани крові,
Щоби зійшля зоря над ніччю,
Щоби промінням своїм розкраяла імлу непроникну
У мене доля наче жбурляла каміння,
Ятрила серце вогнем палючим,
Ранила найглибше в єстві моєму,
Душу, у якій написане імя найсвятіше
Кров лилася з очей моїх
Та я вірила, зійде, зійде зоря над ніччю, Сяйво, велич нетлінна
Та що викарбувала у мені слід свій.
У ночах мертвих не згорю у полум’ї небуття
Навіть якби шлях мій у найбільшій темряві різав зболену землю,
Знай, що серце моє у найстрашніших прірвах твій голос почує,
Припаде вустами до ран твоєї душі
Уярмлена доля моя! Немає до землі моєї шляху! Немає шляху до Тебе!
(липень 2005 року)
