Затягнула в провалля очей,
Ніби витисла... до краплиночки...
Не зважав на багато речей,
Жив у спокої, мов хмариночка.
Не зважав на суворії дні,
Ні на дощ проливний, ні на спеку,
Не зважав, аж допоки в тобі
Не прийшла до душі небезпека:
Знов тамуюсь від чарів під лід,
Знов у пеклі вогонь затамую,
Затираю в душі теплий слід
Твоїх посмішок... Знову вирую
Незбагненним жарким та німим
Буревієм, закритим від тебе...
Затягнула... Ти - небуття дим...
Несвідомі нездійснення неба..
Незбагненна дівоча краса,
Затамована в чарах незнання...
Затягнула, немов та коса
У обійми жорсткого кохання,
Гострих відгуків, щирих прикрас
Незанедбаних поглядів... Хмарно...
Тамувала багато образ:
Небезпечних... німих.. тихих... марних...
...
Затягнула в провалля очей...
Ніби витисла... до краплиночки...
Та зважаю на безліч речей...
Жив у спокої, мов хмариночка,
Не зважав на суворії дні,
Ні на дощ проливний, ні на спеку,
Не зважав... аж допоки в тобі
Не прийшла до душі небезпека...
