Ми почали з нею розмову вночі,
Допоки ще свіча не втонула у власній труні.
Я запитав:
Чому ти так і не прийшла?
А у відповідь лиш посмішка й мовчання ягня.
Ця тиша прорізала смолу,
Що запекла правду,і мою останню грішну сльозу.
Я запитав:
Чи вистачає тобі зараз всього?
І отримав гостру біль
Через яку забув,чи я взагалі живу.
Її погляд проклав шлях до вершини спокути
Я впав на коліна і почав говорити до неї,
Як до власного іншомовного Бога.
Загубивши молитви і говоривши щиро,
Я розумів-це те,чого вона завжди хотіла!
І що я забирав,надаючи їй вигляду квітки,
Якій не вистачає фосфору та міцної підтримки.
І тепер замість мене,
Її доглядає чорний ворон.
Який втамує її голод,й продовжить з нею розмову.
А мені лишається лиш споглядати на фото,
Закутане в чорний туман моїх хиб
І не здійснених в глибокому морі дотиків.
