Тихо вечір підкрався і все вже довкола принишкло,
Темні сутінки я, як завжди, зустрічаю один,
Лиш по хаті навшпиньках вже нишпорки швендяють нишком
Та плетуть павуки пентаграми з тонких павутин
)=(
Скільки часу минуло... я й досі все не розумію :
Хто нахабно і хитро забрав у житті мою роль?
Розлетілися білими чайками всі мої мрії,
А вернулись ворони — крикливі і чорні, як смоль
)=(
Тільки чарку хильнеш — і на серці стає дуже гірко,
Тихий відчай чіпляє до болю журливу струну,
Я вривався у ніч і хотів збити палкою зірку,
Але жодна не впала... не влучив, мабу́ть, ні в одну
)=(
Як би там не жилось — потягнули гріхи вже до храму,
Втупив очі додолу... (хоч більше ніколи не зводь),
Тільки став на коліна і мовив простими словами...
І відчув, як на небі здригнувся самотній Господь