Злетіло листя, дерево втомилось,
Без одягу до сонця притулилось,
А день сором’язливо,
Крізь дощик спогляда осіннє диво,
Та й тішиться тим золотом, що впало.
І землю вкрило жовтим покривалом,
А вітерець те золото збира собі у жменьку,
Та у кутки здуває в кучу чималеньку,
Та й тим мабуть отак собі радіє,
І він що статки має, тим і багатіє…
Бо осінь звуть порою золотою,
Хоч те добро все змиється водою,
Та й десь подінеться, бо до зими вже йдеться,
Все буде в пору, і як солодкий сон минеться.
В. Небайдужий.
Жовтень 2023 р.
