Зима по окрузі літала,
Сніг сірий й крупинки намистом,
Ледь мліє, хоч смуток пізнала,
Все робить неначе навмисно,
Вже й білі перини встеляла.
Зухвалість зими ні до чого,
І вітер затих, у дрімоті,
Враз ненька учула тривогу,
Синочка несуть, у скорботі,
Вже квіти встеляють дорогу.
Не стала й синичка співати,
Юрба на колінах, прощання,
Від відчаю стомлена мати,
Згоріло в душі сподівання,
Що буде з війни зустрічати.
О зимо, не будь ти сердита,
Достатньо страждання і болю,
Кремлівська орда не добита,
Сини ж, нам виборюють волю,
На жаль, ця проблема не змита.
Відвічно криваві потоки,
Борню за незалежність мати,
Щоб вижити впевнені кроки,
І дух, цей козацький плекати,
У спадок, не втратити волю!
Тримаймось, братці українці,
І взимку наш рід не зламати,
Дамо москалям, ми гостинців,
Снарядів, шахідів на свято,
Приніс Миколай у ряднинці,
Тож здатні катів подолати!
07.12.2023р
Дуже зворушливі рядки, які пробирають до сліз. Дякую.
Тримаймося, братці вкраїнці,
І взимку наш рід не зламати,
Дамо москалям, ми гостинців,
Снарядів, шахедів на свято,
Приніс Миколай у ряднинці,
Тож здатні катів подолати!
Ніна Незламна відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
ваша правда. Дуже дякую! 
розчинити б їх, ворогів, на молекули і розвіяти в далекому космосі, щоб і духу тут на Землі не було
