Згасай потихеньку, о зоре моя, неквапливо,
Хай ніч, клятий морок, готує химер-розбишак.
Звичайно я ждав безнадійно намріяну зливу,
Але, як завжди, міражем утікав прудко шанс.
Любити взаємно, кружляти під небом у парі,
Горіти так сильно, вбираючи в тіло жагу.
Та сяяти мушу ледь-ледь у примарності хмарній,
Між вбивчих думок, в епіцентрі розбурханих гущ.
Свого мракобісся, вже дихає щастя на ладан,
Душа вкрай обдерта, шукає з безвиході шлях.
Даремно ти б’єшся, мов птах у вікно, вже невладна
Над ниткою долі твоя майже згасла зоря…
22:00, 19.05.2018 рік.
Зображення: https://wallpapers.99px.ru
