Небо зсипається попелом білим,
Криє зруйнований дім.
Вчора життя там буяло і квітло,
Нині обвуглений тлін.
Гості стікались, клубилися плани,
Тихі розмови велись.
Квіти в вазонах, любовні романи
Кинуті відкупом ввись.
Нині опали,
Навіки з землею злились.
Щирі молитви
Тримають обвислий карниз.
Сніг снує дійсність, вколисує відчай,
Тиша змиває абсурд.
Зло і життя в своїй битві відвічній
Стрілись чомусь саме тут.
Завтра новенький китайський бульдозер
Згорне розрухи сліди.
З скла і бетону будівля невдовзі
Зрине. Там дітям рости.
В ньому довіку
Фантомні герані й коти.
В стінах із крику
Фантомні герані й коти.
яка жорстка навіть жорстока урбаністика ( ... так їх ... теж не люблю скла і бетону ...
