Ну як, скажіть мені, забути
Хоч на годину про війну,
Щоб написати про турботи
В зимовий час і про весну?
Про радість діток на подвір'ї,
Які щебечуть, мов пташки.
Про небо чисте, про сузір'я.
Щоб не про сум, а навпаки.
Та не забути й на хвилинку
А ні ві сні, ні на яву
Про хлопців наших, про те військо,
Тримає що передову.
Чи мокрий сніг, чи дощ, морози,
Військові завжди на чику.
Нехай рашисти сунуть носа,
Залишать там свою башку.
Хоча вона пуста від роду.
Лиш знають битись, воювать.
І не знайома їм свобода.
Вся мова через... твою мать...
Та якби дуже не хотілось
Їм української землі,
Недовго зовсім залишилось...
Й кипіти оркам у смолі!
