Скільки б всього не траплялось на моїй землі,
Люди вперто наступають на одні граблі.
Кажуть: що мені держава доброго дала?
Тільки ціни позахмарні, а з/п - мала!
--------‐------
Я у школі вчивсь не дуже (не лягла душа),
А оцінки мав хороші - батько порішав!
В універ пристроїв згодом "сина-дурака",
Я затим то і диплома маю на руках.
Жизнь моя текла рікою, била в береги,
Щонеділі мати слала борщ і пироги.
Ріс я стрімко, як те тісто, на таких харчах.
Дід казав: а що вже буде із того внуча!
Сесії складались вчасно, легко і без сліз:
То сто доларів купюру, то давав аж шість.
Полюбляв найбільш науку я осьо яку:
У підвалі маковуху вироблять гірку.
Бізнес хоч і невеликий, а клієнтів тьма:
Бачте, дурнем мене звали, тату, ви дарма!
Знаю добре, як систему нашу обійти,
І сухим, як не бувало, вийти із води.
До політики, до влади я не маю справ:
Як за руку не спіймали, значить, не украв! 😉
Для життя одне завчив я правило здавна:
Як не ти державу дуриш, то тебе вона.
Що там буде в Україні бозя тільки зна,
Головне, що моя карта завжди виїзна.
Маю справку інваліда, батька трьох дітей,
Воювати не збираюсь, як пішло на те.
В мене связі є чималі, знаю багатьох,
Все оформлено легально - "я же вам не лох"!
Потихеньку, помаленьку землю продаю:
Як же я тебе, державо, рідная люблю!
Слід поміркувати. І багато над чим, саме читачам. Я дещо рологіше написав у своєму нарисі "Про красу у віршах поетів КП". Коли буде бажання і час, можете переглянути. Дякую за твір.