Каплиця оплакує втрату,
Проходжу вперед – чую розмову між жінками, одягненими в чорне,
Вони говорять про буденне, ніби витерли сльози, а з ними зник і біль — колюче, строкато;
Недоладно розмірковую про смерть, плутаються думки,
як ноги матері, що оплакує сина в тій самій каплиці, яка стала пустелею для спраглої до дотиків своєї дитини жінки – далі роки-муки;
Час притуплює – не лікує точно,
Час може дарувати людей, що розділяють горе з тобою,
З часом дорослішає усвідомлення пережитого, якщо пощастить – прийняття; остаточно.
