Одними «пише Бог», «у сні приходить» іншим,
та заповіді нам кладе у їх уста,
а мій же монолог – не заповіти, вірші…
Там натяку нема на авторство Христа!
І пафосу катма, все більше із натури,
про горе і війну, підступність і цинізм.
Відверто, задарма, без тіні кон’юнктури,
та хиба є одна – відсутній популізм.
Навіщо все оте? Кому воно потрібно?
Читатиме і хто ті стогони душі?.
Не думаю про те, як серце б’ється дрібно
й багряними слізьми стікає у вірші…
1-3.03.2024, Стара Планина
