Ще не варто складати кінцевий постскриптум,
Хоч навкруг забагато поранених днів.
Не шукай сталих звершень розраду барвисту,
Хай спочине тихенько на самому дні.
Там сховались міста, що колись процвітали,
Що тягнули до неба шедеври мистецтв.
Як забути цей світ, до молекули вдалий,
Сяйний згусток енергій, що гладив лице?
Поспішає життя, тараторить незмінно
Про кодований сенс перероджень людських.
Те, що вчора здавалось міцним і нетлінним,
Вже сьогодні помре в лабіринті вузькім.
Ще не варто складати кінцевий постскриптум,
Щось говорить в душі про майбутнє тепло.
Серце вкрай береже найкоштовнішу крихту –
Почуття, що поверне загублений лоск.
19:09, 16.10.2019 рік.
Зображення: https://www.stocksy.com