Коли осінь ганяється за своїм листям в іржавому фортепіано,
Я читаю вам свої вірші
Там біля фонтану.
Я один з поетів – романтиків, ви це знаєте.
У ваших синіх очах відображаються такі чари, що все зачаровують.
Чому я люблю осінь, сповнену музикою, яка бореться з вашою безтурботністю,
Поцілунки змушують вас посвистувати, як гримуча змія.
Нізвідки раптом стільки ніжності
В цих чарівних осінніх букетах, вічних, як сніг.
Багато чудес приносить ніч, коли розстеляє своє ліжко,
Сузір'я виблискують алмазами,
Пісенно дзвенять дзиґарі.
Я пишу вам цього осіннього листа,
Про осіннє листя у привиді іржавого фортепіано,
Хризантеми і запах нічних фіалок.
Лорелея закохана так само, як я,
І неперервно повторює, що тринадцять нещасливе число,
А кохання – це як хвороба.
Будьте щасливі, з цієї невиліковної хвороби народжуються вірші.
Vítězslav Nezval Podzimní listy
Zatímco podzim střásá své listí do rezivého piana
čtu vám své básně
není tu vodotrysk a přece
jsem poněkud romantický básník víte to
modř vašich očí se podobá obrázkům v nichž vše je zakleto
proč milujete podzim jenž je pln hudby při níž by vaše nenucené chování vázlo
polibky vás mění jak píšťala chřestýše
nikdo se nenadál tolika něhy
je to půvab podzimních kytic jež jsou věčné jako sněhy
tolik zázraku dává jen noc když se odkryje padajíc na lože
souhvězdí napjatá diamantově
jak píseň hracích hodin
píši vám své podzimní listy
zatímco podzim střásá listí do rezivého piana
chryzantémy a vůně nočních fial
milujete Lorelei stejně jako já
kolovrátkář ji opakuje potřinácté ach nešťastné číslo
jak láska tato nemoc
a přec buďte šťastna tato nevyléčitelná choroba zrodila všecku poezii
