Знов вийшло сонце. Наче й не було
цієї довгої безжальної зими.
Чому ж хрестами, вбитими в минуле,
подвір’я так препишно поросло?
Отут жили ромашки. У траві
повсюд кульбабки із берізками рясніли.
Знов сяє сонце. У спустілому дворі
ростуть хрести. Хрести ростуть живі.
Хтось зерня їх у дворище завіз.
Щоб посадити, виламав ворота.
Знов світить сонце та нема нікого
полити ті хрести потічком свіжих сліз.
Вони цвітуть. Незлічимі ряди,
й нові періодично виростають.
Над ними сонце безтурботно сяє.
Знов видно сонце понад паростю біди.
26.03.24
