Не так я стала бачити життя,
Війна все докорінно поміняла,
Довіку буду відчувати каяття,
Що я про щастя нічогоісінько не знала.
Що не цінила тиші світлих днів,
Чи спокою й безпечності у ночах,
Не знала- щастя,то є просто пташки спів,
Й іскринки радощів в дитячих очах.
Я інші стала слухати пісні,
Болючі,як мої відкриті рани,
Я з ними плачу наяву і уві сні,
Вони вже відблиском душі моєї стали.
Безвихідь за плечима,як примара,
Ковтає всі надії й сподівання,
Думки,як загнана у хлів тісний отара,
Які ж страшні оці криваві дні чекання.
