Мовчи! Ні слова про кохання.
Минулось. Рану не чіпай
своїм даремним сподіванням.
Востаннє літо пригадай,
де лісу росяні долоні
і жовті квіти на воді,
сивів туман у серпня в скронях,
губились зорі у траві…
Згадай, але ні слова вголос!
Ця тиша знов напоїть нас,
як яре сонце поїть колос,
як пам’ять наповняє час…
Ми вдвох над прірвою розлуки,
мовчи і слухай серця дощ.
Німі вуста... Холодні руки…
Чиєсь пророцтво не збулось…
Пусти мене з свого полону,
словами крила не в’яжи…
Десь в травах догоріли зорі…
Мовчи ж! Ні слова не кажи!..
