Десь серед моря піску -
диво живої води.
В серці сухих Каракум
християнин жив один.
Зрікся він світу колись.
Богу життя присвятив.
Постився й щиро моливсь.
Не шкодував своїх сил.
Час, мов крізь пальці пісок,
Сипався, падав до ніг.
Старість, багато хвороб.
Духом аскет занеміг.
Відчай, мов той скорпіон,
Серце святе отруїв.
Падав у землю чолом.
Жить відтепер не хотів.
Раптом піднявся ураз.
Бачить: дві пари слідів.
Точно! Та це ж його шлях!
Християнин зрозумів.
Пара одна - йшов то він,
Друга - Бог поруч із ним.
Тільки у миті важкі
Слідно, що він був один.
Став нарікати аскет,
Бога корити за те,
Що в найскладніший момент
Ось тільки сам він іде.
Тихо Господь відповів.
Небо синіло в очах:
"Сину, ти сам не ходив.
Я тебе ніс на руках".