( Санжійка. Досвітня зоря. )
Дрімав на хмарці місяць срібний,
Красою нічка чарувала,
Прокинувсь ранок, ще досвітній,
На краю неба запалало.
Бреду я вдосвіт, по покосах -
Стерня колюча п'ятки коле.
Збивають роси ноги босі,
Так зле ступать росистим полем ...
Як лід роса холодна вранці -
Судомить ніжки, ломить пальці,
Невсипний бриз ледь-ледь подув:
- Ну що ж, нарешті, я прибув ...
Пройшовсь, завмер над кручі краєм,
Перед бездонним небокраєм,
Під синім зоряним шатром...
Ще спить все досвіта кругом.
Сіяє, ще, на небі місяць,
А зни́зу в хвилях, плещуть зорі,
Бо там, під кручою іскри́ться,
Брилья́нтом чорним - Чорне море !
Помалу сонечко вставало,
За небокраєм затаїлось,
Остання зіронька зірвалась
І десь за море покотилась.
А над водою, в темнім небі
Блакитна смуга засвітилась
Й чорнильна синь, мов так і треба,
На захід трішки відступилась...
Над морем, прямо із-під хвилі,
Зелений промінець пробився
Смарагдом ніжним, колір милий
Попід блакитним прихистився.
З'явивсь, засяяв і зостався...
Вже жовтим небокрай палає,
Дарує світло - день почався
І темінь ночі розганяє.
А сонце ж де ?! Воно заснуло ?
Та ні, йому ще трішки рано...
Налився небокрай багряним
І вітром з берега війнуло.
Багрянцю колір золотіє,
У помаранчів фарб позичив.
Вогнем над морем пломеніє,
Де небо з хвилями граничить.
Набрались, певно, фарби жару -
Заграва полум'ям палає !
Аби ж не сталося пожару -
В півнеба зарево сягає !
Та ось у купелі багряній
Вже видно край гарячий сонця !
Ще мить - і лик його вогняний
Всміхнеться і в твоє віконце !
Зійшло... Одразу в травах роси
Немов перлини заіскрились.
Як самоцвіти, на покосі,
Аж в радість, серденько забилось !
Все поле в крапельках роси,
Вогнями райдуги палає !
Пейзаж чарівної краси...
Так ладно - душенька співає !
Як гарно ж тут стоять, на кручі,
Ранковим сонцем милуватись,
Вслухатись в моря шум могучий
І хвилі мовчки споглядати...
Хвилинки розсвіту скінчились,
Погас край неба - не зорить...
І фарби зблідли й десь поділись...
Лишились сонце і блакить!
10-12.06, 18.06.2024 р.