ХУДОЖНІСТЬ
У місячнім човні,
Утаємничена ще в мряці ген довічній,
Доля пливла на полотні
З серпанку зорь буття світанку,
Коли митець у ду́ховім жорні
Сіль праці в грі магічній
Перечаро́вував у барви кольорні́
І в них вдиха́в із ранку
Фарби на пензель в кві́товій війні
Й на таці в іронічній
Гримасі змішував у злі
Любов, в палаці злиднів бранку –
Душу як музику на пустки тлі.
Люд в ма́рі канонічній
Узріє, наче в сні,
Палітру я́влення і в кля́ці прірви ґанку
Цві́ти безкраї і рясні
Та тіні скону в парі, і луні́ трагічній,
Відчує чудо на холсті
Солярне в дарі-карі й диво-забаганку,
Щоб ро́зписи ясні́
Сонцем сердець були у згарі софістичній
На ті художні дні,
Коли життя собі візьме́ смерть за коханку.
Павло Гай-Нижник16 червня 2024 р.