Читаю від людей рядки
І ніби чую голоси
В яких бринять високі ноти,
Що звуть до вищої мети.
А що я маю в моїх силах,
Що клята слабість не згубила;
На що в зусиллі обіпрусь?
Це – ти! Любов моя! Це – ти!
Твоя присутність в цьому світі
Дає наснагу й далі жити
І серцем прагнуть висоти.
Накочує на тіло біль
І вже, здається, нема мочі,
Та ось навпроти твої очі
І доторк рук, і голос твій
В якому слово розуміння,
Слово такого співчуття,
Яке іде від почуття
Хай не кохання, та горіння
Багаття дружби, прагнень щирих.
Від рис обличчя твого, милих
В душі моїй зринає ніжність
І гасить отой клятий біль,
Який на рани сипле сіль.
Слава тобі, моя подруго!
І Богу слава, що дав друга
В таку нелегку, гірку мить.
Тому й любов моя струмить
Немов працює генератор
Тож і немає як вмирати.
Допоки в серці почуття,
Боротись буду за життя.
Так! Це нелегко, це болюче,
Немов жало якесь гадюче
Паралізує м’язи рук
І не дає робити рух.
Та є комп’ютер, поруч клава,
Дана з любов’ю смачна кава
Творити імпульси дає
І трішки сили додає.
Отак пишу свої рядочки.
Вірші мої – сини і дочки
Ідуть у світ поміж людей,
Аби торкнутись до грудей
Де є душа. Її збудити
І знову змусити любити
Оце життя. Навіть тоді,
Коли весь світ навколо гине,
Коли, здається, для людини
Скінчилось все! Та ти – жива
І ще сприймає голова
Сонячне світло, зелень трав,
І відблиск вранішніх заграв
На хмарах білих… інший люд,
Близькі твої, щоденний труд
І необхідність щось зробити,
Аби всю нечисть перебити
Яка війною гнобить нас!!
Ми живемо в найважчий час
Для українства всього світу.
О! скільки гине дивоцвіту
Народу нашого в війні!!!
Як це небайдуже мені!
29.02.2024
Чудовий вірш! 
