Обожнюючи твою душу,
Я жив роками тільки тим,
В що вірити себе примусив -
В ілюзії летючий дим.
Тепер це знаю, а спочатку,
Почувши приязні слова,
Відчувши рук тепло і ласку,
Аж очманіла голова!
Твій геній вроди бездоганний,
Чарівний голос, світлість дум,
То запальний, то як в тумані
Глибокий погляд, сміх і сум –
Все полонило моє єство
Та породило сонм надій.
Для мене всесвіт став оркестром
Де грали гімн високих мрій.
Мрії про щастя із тобою,
Про спільний дім на безліч днів,
Де не повінчані журбою
Є ночі повні милих снів.
О! – як прекрасно, коли серце
Ось так кохає і цвіте!
Чи це востаннє або вперше,
Життя і справді золоте!
Життя душі… хвилинна жалість
Недовговічна течія.
Вона пройшла і ти сказала,
Що тільки другом буду я.
Найкращим другом, особливим,
Та для сторонніх – як ніхто…
Я був і цим уже щасливий.
Та і нещасним на всі сто!
Всю біль душі, всю кривду долі
Я у віршах своїх втілив.
За зустріч у житті з тобою,
Я ревно Господа хвалив.
Не рік не два. Десятиліття…
Розлуки… ревнощі… на мить
Коротка зустріч для привіту
І знов в чеканні час летить!
Весна прийшла. Вона без тебе.
Мене забуто назавжди
І тільки сонце сяє з неба
Як і тоді, коли для тебе
В моїй душі цвіли сади.
Чи я кохаю? Коли бачиш,
Що ти небажаний очам,
То мимоволі тим же платиш…
Хоч у безсонні серце плаче
У покалічених ночах.
03.03.2021 р
