Явилась попелюшкою вві сні
Чарівна та Мадонна з галереї,
Мовби чатувала мою думку
Та мені не солодко було від неї.
З тим острахом стомившись я
Та з тим терпінням сохранивсь,
Було давно, дививсь я на панно,
Гіпнотизуючим обеліском не ошпаривсь.
Богема стилю та ікона моди
Запала мені в душу та Мадонна з поперечної корони,
Гіпнотизуючи мені обличчя від коронацій вічного життя
З мистецтв майбуття тієї нескінченної пригоди.
Та дарувала та Мадонна
Теплі відчуття, смирення й спокій.
Щойно затривоживши її чуття
Вона ввижалась привидом глибокої мороки.
В буремних діях тої галереї,
Де полтергейст-машина часу
Полонили відчай
У спадкоємної Омеги у алеї,
Недочекавшись тих музичних творів
Ліста, Берліоза та Шопена,
Мадонні було сумно без оплесків-овацій
Публіки та настроїв Богеми.
Ноктюрн Шопена – вічність у плацу,
Відтворює той сумнів, жаль, і дощ, який вирує над дахами,
Приховує печаль та страх, який панує у крилатих чатах
Поміж лакмусовими чарівними віками.
15.02.2017
