Господи, ти зіткав моє серце не в сталі,
І мої груди- не в грізній броні,
Ти душу скупав у біді і печалі,
А потім віддав її мені...
Я питав тебе,Боже, навіщо,
у тілі знемагає душа?
Адже хороше душам, де вище,
Біля Божого шалаша...
А ти стягуєш сильніше ще ремінь,
Щоб до тіла душа приросла,
Твоя благодать- твердий камінь,
Щоб страждання з собою несла.
Тож навіщо існує страждання?
Все в цім світі на славу Тобі!
Не спасти свою душу старанням,
Та милосердя живе у журбі.
Милість серця зцілює душі,
У біді хтось спішить помогти,
У стражданні любов біди рушить,
А любови рятують світи...
