Обійняла мене вже осінь листопадом
Гостинно вистелила стежку до воріт
І я до неї поспішаю на пораду,
В душі своїй несу тепло і мудрість літ
Тієї мудрості в мені по самі вінця,
А ніби вчора ще губила сміх в житах...
Чому ж так хочеться мені, осінній жінці,
Щоб молодечий блискіт був в моїх очах
І щоб по стежці тій, що вистелила осінь,
З тобою в танці закружляти, як колись...
Забути все і повернутись в сині роси
Де наші долі дві в одну переплелись
Але... але... уже іду я листопадом.
Багрянець осені – букетиком в руках
І я до неї поспішаю на пораду,
А ніби вчора ще губила сміх в житах...
О.Бондар (Бондаренко)
