А я прийшла із вітром на розмову
На рідне поле, сповнене думок.
Він тут співає пісню колискову
Для трав і квітів, їхніх пелюсток.
Я заплела ромашки у волосся
І сіла в полі посеред трави.
Він запитав: «А як тобі жилося?
Чомусь так рідко вже приходиш ти».
Я промовчала, опустила очі,
А він сів поруч, обійняв крилом,
Так ніжно й тихо обійняв за плечі,
Наповнив душу спокоєм, теплом.
Він розказав мені про буйні трави,
Про те, як квіти розпускають цвіт,
Про бистру річку, про свої забави,
Про вільну птаху та її політ.
Ми розмовляли з вітром до світанку.
Я піднялася знову йти в життя.
«Ти прийдеш ще?» - сказав він наостанку.
«Я прийду знову. Так. Мені пора».
