Нещодавно роздивлялася твій портрет і прийшла до висновку,що ти якийсь...абстрагований.
Якийсь...апатичний.
Якийсь...асиметричний.
В кожному твойому подиві розкривається далеке море,якого ти ніколи й не бачив. Тільки в лівій половині обличчя - Чорне,а в правій - Азовське.Бо маєш звичку стояти за течією Дніпра...Що то я мовлю?Ти й Дніпра ніколи не бачив...Хіба тільки чайок з Чорного моря,що над ним кружляють і відбиваються в моїх очах...або ж в моєму оці.
Ніс якийсь..нерівний?Чи просто то так відбиває його чужа,чи може,давно забута своя,вода?
Губи...Ціловані кимось розкішним у дорогому лохмітті,на високих підборах і з червоними,алими,губами.Знаю,що червоними,бо то є колір,залишаючий свій присмак.А я той присмак чую...
Взагалі-то ти спитаєш \"А звідки-то в тебе мій портрет?\" Любий,що за метушня?Звісно,вже не пам\"ятаю.Може,знайшла на горищі чи подарував колишній,може,купила в антикваріаті,може,й сама намалювала.Взагалі-то він був у мене від початку.Відколи тебе вирішено було виписати до цього світу.Ти ще був планом,а він вже чекав.Чекав,аби з нього була зроблена отака реалістична,симетрична, але жива копія...
