буду скупомовний – буду німий.
я пізнав Істину
й до неї шлях вам хтів подарувати.
ви ж зробили з мене блазня.
ось чому я німий, а не розп’ятий.
із власного лайна
всі ліплять сходи на Небо.
та дощ розмиває щораз
по власні вуха.
з гордо опущеною головою
тиняюся – дзьобаний черню
послАнець Небес
дном муті сприйняття
на потьмарене Світло.
неотесаний добродій
між шліфованим бидлом
підриваюся і мчу
від себе мавпи навздогін
у згусток безміру вогню,
що мавпі – живцем крематорій
й нуртую в Бозі – всемогутній.
хай би я – пропащий...
а то і ти – покірна тінь моя
взялась вогнем мене лизати,
мов жінка хтива та,
що п’явкою до мене прилюбилась,
мною щоб наповнити утробу.
святий Перуне! німбом будь моїм,
до мене зло навколо мене страчуй.
добро ж своє я квочкою пригрію,
зросте з якого рій жар-птиць,
що вийшли з мрій яєць моїх,
немов спокуси трьох світів,
що з усміхом блаженним
святий наживку щастя проковтнув
й залоскотав русалку до припадку
тріпотним словом проповідним…
мозок – пустка до дзвінкості…
та серце занило повити словами
з нутра в гробову пустоту,
де вправні боги прирекли
вічно всесвіт свій хвіст пожирати.
з людьми балачки суть марні про Дух –
мурахи в мурашник замкнулись хрестом,
і богоносця тіло мислить стадо.
у плоті богу тісно –
поривають мрії у Всевишній Вимір.
любов родила волю і померла.
родив мурашник бога.
людей відрікся бог:
приніс безсмертя їм Кощей –
вони й його розп’Яли.
люди-люди,,, – вбить вас гріх!..
