чуєш, стара, там, де ми були вчора,
пили високоградусні напої з кавою,
курили на двох одну,
там, де ти помітила два зуба в калюжі крові
і фіалку серед пляшок пива,
там де ми мовчали і було холодно,
двоє школярок побились за цигарку,
а ми грілись вогнем в кишені,
де вода, як в Рейні, а небо як у Франкфурті,
де дешево і сердито,
де вночі навіть собаки не можуть спати,
бо зорі б'ють чиїсь шибки,
де моторошно від того, як капає вода з ринв,
де ніхто нікому не дає підкурити,
де варто спинатись на пальчики, щоб бачити
як сходить сонце, і ніяк не може дорости до полудня;
і коли чиясь сусідка, якій вже за сорок,
смажить млинці, в її фартусі завжди,
абсолютно завжди, лежить пакетик кориці
і пакетик куркуми, якми вона лікує хронічний нежить.
чуєш, стара, там чути франківський потяг,
вечорами, перед дощем чи снігом,
там навіть дахи багатоповерхівок скошені,
як населення бідних африканських країн від холери,
там цілодобова ніжність наелектризовує до болю,
болять руки, як від електротерапії в психіатричних лікарнях,
там біля старого клена стоять маленькі дверцята,
це там той хлопчик копав ямку для померлого кошеняти,
а потім плакав і збирав квіти.
стара, там, де ми були вчора, пахне асфальтом після дощу
і можна доторкнутись долонями до теплих поручь під'їздів.
там де ми були вчора,
сьогодні нас вже немає...